Кондитерська галузь, незважаючи на те, що держава не приділяє належної їй уваги, поступово розвивається. Останнім часом значно наростили валове виробництво солодкої продукції такі потужні компанії, як «Roshen», «АВК», «Світоч», «Крафт Фудз Україна», «ВО «Київ-Конті». За оцінкою спеціалістів, ємність внутрішнього ринку кондитерських виробів становить 1 млн т на рік при загальній потужності підприємств понад 1,5 млн т.

Великі компанії не відчувають значної нестачі коштів: вони постійно запроваджують ексклюзивні продуктові лінії, будують нові фабрики, закуповують найсучасніше закордонне обладнання. «Roshen», наприклад, крім чотирьох українських фабрик (Київ, Вінниця, Маріуполь і Кременчук), розгорнув своє виробництво у Липецьку (Росія) і Клайпеді (Литва).

Проте не слід забувати і про невеликі кондитерські підприємства, яких на Україні майже тисяча. Такі невеликі фірми виробляють приблизно 40% загального обсягу кондитерської продукції. У них інша ситуація з коштами, ніж у великих компаній, проте вони дають собі раду, виживають у суворій конкуренції.

На одному із невеликих підприємств – харківській кондитерській фабриці «Авеста» побував наш кореспондент.

«Наша фабрика, – розповідає директор Павло Сирота, – створена 2001 року і спеціалізується на виробництві печива, мармеладу, цукерок, покритих кондитерською глазур’ю з корпусами праліне, горіхово-кремовими, збивними, грильяжними, желейними, помадними, горіхово-фруктовими тощо. Працюємо у ціновому сегменті «середній+». Продукцію реалізуємо в Україні, країнах СНД, а також у Німеччині, США, Ізраїлі, тобто в тих країнах далекого зарубіжжя, де мешкає багато колишніх співвітчизників, яким із дитинства припали до смаку наші солодощі.

Починали працювати на простенькому обладнанні з великою часткою ручної роботи. Займаємося модернізацією виробництва. Цей процес непростий і тривалий, адже невеликому підприємству складно акумулювати кошти на дороге обладнання. Проте технічний парк поступово поповнюється машинами і технологічними лініями українського, білоруського, польського і німецького виробництва».

Продуктивність кондитерського підприємства залежить не лише від обладнання, а й від інших чинників, серед яких важливим є сировина. Основними постачальниками сировини для кондитерів є цукрова, борошномельна та молочна галузі. Певну кількість сировини для кондитерського виробництва постачає плодоовочево-консервна галузь. Якщо з борошном і плодоовочевими начинками проблем немає, то молока в Україні дедалі меншає. Проблематично й з цукром, адже держава за рахунок кондитерів вирішила покращити справи в цукровій галузі, яка опинилася тепер у скрутному становищі, встановивши високі ціни на цукор. Подорожчала у гривнях й імпортна сировина (какао), хоча курс долара стабільний.

«Сировина, – каже Павло Григорович, – щороку в середньому дорожчає на 20–30 %. Зростає й вартість енергоресурсів, транспорту. Відповідно ми змушені підвищувати ціни на кондитерські вироби, бо не можемо працювати збитково. Перед тим ми аналізуємо ситуацію на ринку, тобто, дивимося, як реагують інші виробники на зростання собівартості продукції, і приймаємо відповідне рішення.

Невеликі підприємства мобільніші за потужні корпорації, які оснащені дорогими автоматизованими лініями, запрограмованими на певний асортимент продукції. Ми можемо швидше переналаштуватися на випуск іншої, менш затратної продукції. Безумовно, є переваги й у великих компаній. Вони, володіючи солідним капіталом, можуть собі дозволити укладати довгострокові (на рік чи кілька років) угоди на постачання сировини та інгредієнтів за фіксованими цінами, створювати запаси. До того ж потужні підприємства мають свої агрокомплекси, тобто власну сировинну базу».

Що ж до конкуренції на ринку кондитерських виробів, то продукція невеликих підприємств з продукцією важковаговиків майже не перетинається. «Ми, – наголошує Павло Григорович, – займаємо свою нішу на ринку й продаємо продукцію, потужні ж корпорації продають власний бренд. У кожного із нас свої покупці. Щоб вижити, нам і продавати можна значно менше, ніж гігантам кондитерського виробництва. У нас значно менші амортизаційні відрахування. Отак і живемо, і, незважаючи на нестабільний ринок, із оптимізмом дивимося у майбутнє. Головне наше досягнення – висока якість продукції, на яку є попит. А це означає, що буде подальший розвиток виробництва».

Петро ХОМИЧ,

м. Харків