Дійсно, не тільки для шахтарів, а й для мешканців усієї України, оскільки солодку продукцію Луганської бісквітної фабрики можна придбати на великих гуртівнях, супермаркетах і крамницях Києва, Луганська, Донецька, Запоріжжя, Дніпропетровська, Харкова, Полтави, Сум, Чернігова, Кіровограда, Черкас, Житомира, Хмельницького, Вінниці, Чернівців, Івано-Франківська, Севастополя, Сімферополя, Херсона, Одеси і Миколаєва.

Коли переглядаєш публікації про закордонні виробництва, обов’язково віднайдеш згадку про їх вікову чи 200-літню (як у кого) історію, протягом якої із покоління в покоління передавались традиції, крок за кроком удосконалювались технології, що і стало запорукою нинішнього успіху.

Історія ж Луганської бісквітної фабрики (ТМ «Кіт у чоботях») розпочалася 2002 року і за цей короткий термін на ній освоїли виробництво 250 видів солодкої продукції вишуканого смаку, серед яких печиво пісочне; курабьє; домашні горішки; кошики зі згущеним молоком і арахісом; рогалики з фруктовим джемом або згущеним молоком; сухарі в асортименті; шаровані тістечка з родзинками, джемом, курагою, кунжутом і арахісом; кекси з родзинками, згущеним молоком та іншими смачними начинками; заварні тістечка з повітряними сливками, бісквітні рулети і торти; вафельні ріжки з різними начинками; традиційні вафлі і вафельні цукерки, а також глазуровані чорним шоколадом солодощі тощо. То може Луганська бісквітна фабрика виняток?

Тут інше: луганчани творчо скористалися напрацюваннями попередніх і сучасних поколінь кондитерів. Творчо у тому сенсі, що не стали копіювати вироби відомих брендів. Технологи, дотримуючись основ кулінарії, зосередили зусилля на розробленні власної рецептури, яка дає змогу споживачеві відрізнити вироби луганчан за їхніми смаковими властивостями від продукції інших підприємств.

Як розповіла директор підприємства Зінаїда Рубежанська, фабрику створювали не на базі якоїсь колишньої «кондитери», а з чистого аркуша паперу. Розпочинали з виробництва печива. Більшість операцій виконували власноруч. Нині ж більшість операцій механізовано й автоматизовано завдяки придбаному німецькому ті італійському обладнанню.

І знову постає питання про те, як вдалося за такий короткий термін обзавестися усіма цими високопродуктивними машинами? Певно, фабрика користувалася кредитами…

– Брали й кредити, не без того, – каже Зінаїда Василівна, – проте у невеликій кількості, адже відсотки кусючі, крім того валюта коливається лише у бік зростання. Так що основну суму для технічного озброєння заробляли самотужки. Для цього потрібно, щоб продукція користувалася попитом. Нам це вдалося.

Термін зберігання продукції Луганської бісквітної фабрики невеликий: від 15 днів до місяця. Шлях же, скажімо, від Луганська до Івано-Франківська неблизький. Тож для того, щоб солодка продукція до гуцулів, рівно як і до кримчан, одеситів херсонців та споживачів із інших регіонів надійшла свіженькою, фабрика утримує гараж вантажних «мерседесів», обладнаних холодильними установками. Щоправда, нині виникають проблеми, пов’язані із подорожчанням пального, ціна якого відбивається на собівартості продукції. А це може мати негативний вплив на конкурентоспроможність луганських солодощів порівняно з виробами місцевих кондитерів. Щоб цього не сталося, на фабриці підвищують продуктивність праці.

Існує також проблема повернення грошей від торгових мереж, котрі затримують виручку іноді до трьох місяців. На фабриці це пов’язують із відлунням кризи й надіються на те, що вона скоро мине і ситуація виправиться.

Петро ХОМИЧ