Закон «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів»

Президент України Петро Порошенко 4 січня підписав Закон «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів», який Верховна Рада ухвалила 6 грудня 2018 р. (законопроект №8450). Закон набирає чинності на наступний день після опублікування та впроваджується через 6 місяців після опублікування.

Закон розроблено відповідно до Всеохопної стратегії імплементації Глави ІV «Санітарні та фітосанітарні заходи Угоди про асоціацію між Україною та ЄС», схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 р. №228-р. Документ має на меті приведення українського законодавства у відповідність до положень Регламенту ЄС №1169/2011 від 25 жовтня 2011 р. щодо надання споживачам інформації про харчові продукти.

Закон встановлює загальні принципи надання та вимоги до інформації про харчові продукти, що надається споживачам, зокрема щодо маркування харчових продуктів, а також обов’язки операторів ринку харчових продуктів щодо доведення цієї інформації до інших операторів ринку харчових продуктів та до споживачів.

Інформація про харчовий продукт має бути точною, достовірною та зрозумілою для споживача та не повинна вводити його в оману щодо характеристик харчового продукту, його властивостей, складу, кількості, мінімального терміну придатності або дати «вжити до», країни походження або місця походження, способу виробництва (виготовлення).

Така інформація згідно з законом має надаватися на упаковці державною мовою. Надання неточної, недостовірної інформації про продукт, зміна оператором ринку інформації про нього, тягне за собою накладення штрафу на юридичних осіб у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, а на фізичних осіб-підприємців – у розмірі 10 мінімальних зарплат.

За введення споживачів в оману щодо речовин і харчових продуктів, що викликають алергічні реакції або непереносимість, штраф становить 30 мінімальних заробітних плат для юридичних осіб і 20 – для фізосіб-підприємців.

Про нововведення Закону читайте на с. 7

У Законі «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» такі нововведення:

- для літер на етикетках визначили розмір. Наприклад, висота малих літер у тексті, яким надається обов'язкова інформація про харчовий продукт, має бути не менше ніж 1,2 мм. У разі використання упаковки або тари площа найбільшої поверхні якої менша за 80 см2, висота малих літер має дорівнювати або перевищувати 0,9 мм;

- на етикетці обов'язково писатимуть, чи розморожували продукт. У заморожених товарах вказувати не лише загальну масу продукту, а ще й масу льоду у ньому;

- окремим шрифтом чи кольором позначатимуть складники, що можуть спричинити алергію;

Фахівці дають докладніше роз’яснення окремим пунктам документа.

Законом вводиться поняття «мінімальний термін придатності харчової продукції», який нібито підмінює звичний «максимальний термін придатності» і дозволяє зберігання харчового продукту протягом невизначеного часу.

Вимоги до застосування мінімального терміну придатності та дати «вжити до» містяться у статті 18 закону та відповідають вимогам статті 24 Регламенту 1169/2011.

У статті 18 роз’яснюється, яким чином мінімальний термін придатності (краще спожити до; краще спожити до кінця…) зазначається і у чому його відмінність від дати «вжити до».

Зазначений розподіл у ЄС спричинений проблемою надмірної кількості харчових продуктів, які викидають у сміття, хоча можуть бути споживані протягом певного проміжку часу після завершення мінімального терміну придатності без шкоди для здоров’я споживачів.

Основна ідея - в тому, що є швидкопсувні та більш небезпечні з точки зору мікробіології продукти, для котрих має бути зазначена дата «вжити до», яка означає, що на наступний за цією датою день продукт може ставати небезпечним (сире або охолоджене м’ясо, сира риба, яйця).

Водночас є безліч продуктів, які за дотримання встановлених умов зберігання залишаються безпечними протягом певного часу після закінчення мінімального терміну придатності, прописаного у маркуванні (якщо дотримані умови зберігання - цукор, кава, ковбаса, твердий сир).

Після закінчення дати «краще спожити до», як і після «вжити до», харчові продукти не мають бути в реалізації.

Термін придатності на таких швидкопсувних продуктах, як хлібобулочні та кондитерські вироби і навіть алкогольні напої понад 10° (зокрема, вино і шампанське) зможуть взагалі не вказувати.

Відповідно до статті 18 для певних харчових продуктів, які не є швидкопсувними за своїми мікробіологічними характеристиками, мінімальний термін придатності зазначається добровільно за вибором оператора ринку. До таких продуктів належать:

- свіжі фрукти й овочі, в тому числі картопля, які не очищені від шкірки, не порізані, і не оброблені іншим аналогічним чином, крім пророщеного насіння та інших аналогічних продуктів, таких як пророщені бобові культури;

- вина, лікерні вина, ігристі вина, ароматизовані вина та інші аналогічні продукти, вироблені з фруктів, окрім винограду та напоїв, що підпадають під код УКТЗЕД 220600, вироблені з винограду та виноградного сусла;

-  напої, що містять 10 і більше відсотків об’ємних одиниць спирту;

- хлібобулочні або кондитерські вироби, які зазвичай споживають протягом 24 годин з моменту випікання;

- оцет;

- харчова сіль;

- цукор у твердому стані;

- кондитерські вироби, які складаються винятково з ароматизованих та/або підфарбованих цукрів;

- жувальна гумка та інші аналогічні продукти для жування.

Виробникові можна буде не вказувати перелік складових сирів, масла вершкового, йогуртів, кефіру, ряжанки, сметани, якщо туди не додавали інших інгредієнтів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 13 закону вимога щодо надання переліку інгредієнтів не поширюється на такі продукти переробки молока: сир, вершкове масло, ферментовані молоко та вершки, кисломолочні продукти, у тому числі сир кисломолочний, йогурт, кефір, ряжанка, сметана, у процесі виробництва яких не використовували інші інгредієнти, крім заквашувальних культур, харчових ензимів та культур мікроорганізмів, необхідних для процесу виробництва; сири, крім свіжих або плавлених, до яких додана сіль, необхідна для процесу виробництва. Тобто перелік інгредієнтів не потрібен лише у тому випадку, якщо кефір, або сметана, або ряжанка складається з молока та заквашувальних культур. Якщо додано ще щось, це має бути відображено у переліку інгредієнтів.

Тим більше, що зазначена вимога діє вже 8 років відповідно до пункту 10. Технічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів, затвердженого наказом Держспоживстандарту від 28.10.2010 р. №487.

У списку інгредієнтів можна не вказувати речовину/продукт, якщо в кінцевому продукті вона не виконує «технологічної функції». Це нібито дозволяє використання в продуктах різних хімічних добавок

Зазначена вимога не є новою та діє на сьогодні відповідно до пункту 11. Технічного регламенту щодо правил маркування харчових продуктів, затвердженого наказом Держспоживстандарту від 28.10.2010 р. №487, яким зазначається, що інгредієнтами харчового продукту не вважають, зокрема, харчові добавки і ферменти, які входили до складу одного або декількох інгредієнтів цього харчового продукту, якщо вони не виконують технологічної функції у кінцевому продукті або використані як допоміжний матеріал для виробництва або переробки харчового продукту.

Водночас споживачеві має бути надана інформація про усі інгредієнти, наявні у кінцевому харчовому продуті.

Залишки ветеринарних препаратів і пестицидів згідно з новим законом не вважаються інгредієнтами. Отже, споживач взагалі не дізнається про їх наявність у продукті.

Відповідно до підпункту 28 частини першої статті 1 Закону «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», який є основним законом України у сфері безпечності та якості харчових продуктів, залишки ветеринарних препаратів та пестицидів не вважаються інгредієнтом.

Згідно з вимогами європейського законодавства, зокрема Регламенту Європейського Парламенту та Ради (ЄС) №1169/2011 від 25 жовтня 2011 р. щодо надання споживачам інформації про харчові продукти, інгредієнтом харчового продукту є будь-яка речовина або продукт, в тому числі харчові добавки, ароматизатори та харчові ензими, та будь-які складові складного інгредієнта, що використовують під час виробництва або приготування харчового продукту і залишаються в готовому продукті навіть у зміненій формі. Залишки ветеринарних препаратів та пестицидів не вважаються і не можуть вважатися інгредієнтом.

Певні речовини, в тому числі пестициди, ветеринарні препарати, кормові добавки, залишки допоміжного матеріалу для переробки та інші хімічні чи біологічні речовини, які свідомо застосовують та/або передбачені технологією вирощування, зберігання, транспортування, виробництва харчових продуктів, можуть бути небезпечними для організму людини у разі перевищення їх максимально допустимого вмісту в харчових продуктах, що споживають люди. Тому для таких речовин відповідно до Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» мають бути встановлені максимально допустимий рівень залишків – максимально допустимий вміст таких речовин у харчових продуктах. Жодного відношення до інгредієнтів, які використовують під час виробництва або приготування харчового продукту, вищезазначені речовини не мають.

Максимальні межі залишків, максимальні рівні, допустимі добові дози, рівні включень, недотримання яких у харчових продуктах може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людини, стосуються параметрів безпечності харчового продукту та відповідно до Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» підлягають затвердженню МОЗ.

Ненатуральні інгредієнти і ароматизатори можна жодним чином не виділяти в тексті упаковки.

Відповідно до вимог Закону «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» споживач має бути поінформований, зокрема шляхом маркування харчового продукту, про усі ароматизатори та інгредієнти, які були використані у виробництві харчового продукту, незалежно від їх натуральності. Вимога виділяти ненатуральні інгредієнти та ароматизатори не міститься у законодавстві ЄС і є незрозумілим механізм її правозастосування з огляду на те, що законом не визначені терміни «ненатуральні інгредієнти» та «ненатуральні ароматизатори».

Перелік інгредієнтів препарату не буде наводитися в їх процентному співвідношенні.

Відповідно до статті 12 Закону перелік має включати всі інгредієнти харчового продукту в порядку зменшення маси станом на момент їх використання у процесі виробництва харчового продукту. Перелік інгредієнтів наводиться під заголовком, що складається з або містить слово «склад» чи «інгредієнти». Інгредієнти у переліку зазначаються під їх назвою та відповідно до вимог, викладених у Додатку 6.

Відсотки треба зазначати у випадках, передбачених частиною першою статті 16.

Стаття 16. Кількісне зазначення інгредієнтів або категорій інгредієнтів харчового продукту

1. Кількість окремого інгредієнта або категорії інгредієнтів, використаних у виробництві або приготуванні харчового продукту, зазначається у маркуванні в обов’язковому порядку, якщо:

1) назва даного інгредієнта або категорії інгредієнтів зазначена у назві харчового продукту або зазвичай асоціюється споживачем з назвою харчового продукту;

2) назва даного інгредієнта або категорії інгредієнтів виділяється у маркуванні словесно або графічно;

3) зазначення назви даного інгредієнта або категорії інгредієнтів є суттєвим для того, щоб охарактеризувати харчовий продукт та вирізнити його серед продуктів, з якими його можна сплутати через назву та /або зовнішній вигляд.

Не передбачена відповідальність закладів харчування та торгівлі за порушення закону і вони можуть не знати всієї повноти інформації про харчові продукти

Заклади громадського харчування чи торгівлі є операторами ринку харчових продуктів, відповідно до термінології, використаної у Законі. Обов’язки операторів ринку харчових продуктів викладені у статті 5. Відповідно до цих принципів оператор ринку має відповідати за скоєне правопорушення у межах діяльності, яку він провадить.

Можна не маркувати продукт позначенням ГМО, якщо його там мінімальна кількість.

Будь-які заяви щодо того, що Закон вносить зміни до режиму маркування продуктів, що містять ГМО, є маніпулюванням громадською думкою. Вимоги до маркування харчових продуктів, що містять ГМО, наразі викладені у статті 39 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» і були перенесені до закону 8450 з метою уникнення прогалини у законодавстві через те, що стаття 39 вищезазначеного закону має бути скасована.

При цьому слід додати, що відповідно до термінології закону 8450 постачальник є оператором ринку харчових продуктів і він відповідає за порушення вимог законодавства про надання інформації щодо харчового продукту у межах діяльності, яку він провадить. Постачальник повинен мати інформацію про наявність або відсутність ГМО у харчових продуктах, які він постачає і які для іншого оператора ринку можуть бути сировиною. Така інформація має бути представлена у маркуванні або супровідних документах до харчового продукту.