Приготування їжі в домашніх умовах – трудомісткий процес, який вимагає багато сил і часу. Щоб нагодувати сім’ю із чотирьох осіб, господині доводиться майже півдня проводити на кухні. А в сучасних жінок цього часу якраз і бракує, бо життя стає дедалі динамічнішим. 

Щоправда, окремим жінкам у кухонних справах допомагають чоловіки. Таки окремим, бо більшість представників сильної статті вважають домашні клопоти не «царським» ділом. Проте у господинь нині є інші помічники – виробники напівфабрикатів – багатьох видів пельменів, вареників, котлет та інших наїдків.

Нещодавно наш кореспондент побував на одному з провідних підприємств із виробництва заморожених напівфабрикатів ПП «Дригаго», заснованому Людмилою Дригало.

Людмила Борисівна – це поєднання творчої натури митця і, як не дивно, твердого характеру лідера. Свого часу вона служила Мельпомені, була головним адміністратором театру і ось-ось мала увійти в режисуру. Однак не судилося, бо в той історичний момент круто змінилися долі…

«Постала прозаїчна й водночас болюча проблема, як нагодувати сім’ю, – розповідає пані Людмила. – Щоб вирішити її, на початку 90-х років створили кооператив, який займався художнім оформленням різних закладів (близьке для мене заняття) і ремонтно-будівельними роботами. Ми мали певний успіх, однак обставини склалися так, що діяльність кооперативу припинилася. То був складний для суспільства час з його безробіттям і, відповідно, безгрошів’ям. Люди обмежували себе витратами лише на те, без чого не можна обійтися – на харчі. Тому і виникла прагматична думка: виробництво харчових продуктів не подужає жодна криза.

На одній із київських виставок серед найдешевшого обладнання побачила невеличку настільну машину черкаського заводу «Темп» для виробництва пельменів (за паспортом – 60 кг на годину, та виявилося, що лише 20). Закортіло її купити й розпочати власну справу. Позичила $2000 (така ціна була зазначена на виставковому експонаті) та на заводі придбала його за 700. За решту коштів купила інше необхідне обладнання. Розмістилися в орендованому приміщенні (колишня їдальня), але там довго не протрималися, оскільки не було промислової морозильної камери, а побутова, яку мали, не забезпечувала потреб. Справа згасла, а позика під 18% за місяць нависала дамокловим мечем. Продати обладнання? А хто його купить, якщо в усіх кафе Білої Церкви пельмені ліпили руками».

Певно, небагато знайшлося б людей, які на місці Людмили Борисівни не опустили б руки. У той нелегкий час вистояти змогли лише сильні натури. Саме такою була пані Людмила. Вона спромоглася створити спільну фірму з одним державним підприємством. Власне те підприємство не мало якихось ресурсів, потрібних Дригало, крім промислової морозильної камери, яка їй конче була потрібна. Справа зрушилася з місця і коли прийшов успіх, вона вирішила працювати самостійно.

Пані Людмила з трьома працівниками розпочала виробництво заморожених напівфабрикатів п’ятнадцять років тому. Продуктивність підприємства площею 20 м² сягала 20 кг на годину. А вже через три роки вона зросла у 15 разів, виробнича площа розширилася до 300 м², а трудовий колектив уже нараховував 25 осіб.

Нині ж Людмила Дригало має власну фабрику потужністю шість тонн напівфабрикатів на годину, на якій працюють і отримують пристойну зарплату сотні людей. Неймовірно, але все це змогла організувати одна жінка. Вона таки досягла мети – вольова, цілеспрямована, із когорти тих, кого іменують бізнес-вумен. І все таки, чи не тяжко бути лідером? «Мені подобається», – відповідає Людмила Борисівна.

Продуктивність підприємства зростала при незмінній високій якості продукції, що відзначена багатьма нагородами, серед яких Срібні та Золоті Стели від Міжнародного академічного рейтингу «Золота фортуна» і дипломи якості, Міжнародний орден «Європейська якість» від Бізнес асамблеї (ЕВА) (м. Оксфорд, Великобританія).

Нині на підприємстві виготовляють заморожені напівфабрикати під торговими марками «Дригало», «Ванька-Встанька», «Ностальгія», «Немо» і «Швидень КО». Серед розмаїття продукції 11 найменувань пельменів з фаршем зі свинини, яловичини, курки, риби, грибів. У асортименті цих виробів є пельмені №1, до складу яких входять свинина, яловичина, білок рослинний, цибуля, сіль, перець, яйця і борошно вищого ґатунку, а також пельменьки «Ванька-Встанька» з домашнім сиром, яйцями, курагою і родзинками.
Певно, кожному кортить, особливо взимку, скуштувати вареники зі свіжими вишнями. ТМ «Дригало» виконує таку забаганку, а крім того, пропонує вареники з м’ясом, картоплею, капустою, сиром, грибами.

Із м’ясом, сиром, маком, грибами, повидлом тощо підприємство виготовляє млинці. Є серед них «Оздоровчі» – унікальна корисна страва, до складу якої входять такі рослинні компоненти, як корінь селери, пастернак і петрушка.

Чимало людей переконані, що найсмачніші котлети готує господиня на домашній кухні. Але переконані вони доти, поки не скуштують котлет від «Дригало», бо виготовляють їх тут із яловичини, свинини, курки з додаванням грибів і навіть чорносливу. Є й курячі котлети з ананасом і кілька видів рибних, є зрази рибні з грибами, рибні битки, тільне з риби, рибні палички і рибні бюргери тощо.

На підприємстві виготовляють до двох десятків ланчів, багато видів пиріжків із різними начинками та іншу продукцію. Вся вона реалізується через дистрибютерську мережу по всій Україні та через власні торгові представництва. ПП «Дригало» має власний автопарк (50 спеціальних п’яти-, семи- і десятитонних машин), які розвозять продукцію від Ужгорода до Луганська і від Чернігова до Севастополя.

За словами Людмили Борисівни, нині проблем зі сировиною для виробництва заморожених напівфабрикатів не існує, щоправда підприємство пережило часи, коли купити м’ясо було досить складно. Тепер воно не в дефіциті можливо тому, що ринок напівфабрикатів в Україні звузився через низку причин, однією з яких, на думку пані Людмили, є недбайливе ставлення деяких виробників до якості продукції, а також негативні публікації в пресі про напівфабрикати всіх виробників без розбору.

Проте якісна продукція на ринку затребувана, і такі підприємства, як ПП «Дригало», почувають себе на ньому впевнено.

Наприкінці нашої розмови до Людмили Борисівни зателефонували з театру. Виявляється, не вивітрилася з її душі любов до сценічного мистецтва, не пориває вона зв’язків зі своїм колишнім колективом. Тому й надає трупі фінансову допомогу. Одна із форм такої допомоги – придбання квитків на виставу для своїх численних працівників. Таким чином вона поповнює касовий збір театру і сприяє культурному розвитку підлеглих.

Отака вона, пані Людмила – + вольовий лідер із сильною й водночас тонкою натурою.

Петро ХОМИЧ
м. Біла Церква