Згідно із сучасними уявленнями, під назвою «мінеральні води» позначає підземні води, які чинять лікувальну дію на організм людини, що обумовлена підвищеним вмістом корисних біологічно активних компонентів або загальним іонно-сольовим складом води.

Термін «мінеральні води» з’явився в літературі на початку XVI сторіччя, але так і не набув вичерпного та чіткого наукового визначення. На нараді бальнеологів, яка відбулася у 1911 року в м. Наугейме (Німеччина), було вирішено вважати мінеральною таку воду, у якій вміст твердих розчинених речовин становить більше 1 г/л або в якій містяться вуглекислий газ та інші цінні інгредієнти, або яка має температуру вище 20°С. Слід зазначити, що критерій загальної мінералізації (1 г/л) для мінеральних вод було встановлено довільно, і він не мав наукового обґрунтування, однак на практиці він застосовується багатьма країнами дотепер.

Радянські бальнеологи Е. Е. Карстенс, М. А. Хачванкян, В. І. Бахман мінеральною вважали таку воду, яка містить значну кількість якихось твердих або газоподібних частин, або елементи, що рідко зустрічаються в прісних водах, що визначають лікувальні властивості мінеральних вод:

1) розчинені у воді гази (СО₂, H₂S, Rn);

2) мікроелементи (Вr, І, В, As та інші);

3) температура води.

Одним з найприйнятніших є визначення мінеральних вод, висловлене у 1964 році В. В. Івановим та Г. О. Невраєвим. Згідно з ним лікувальними мінеральними водами називаються природні води, які містять у собі в підвищених концентраціях ті чи інші мінеральні компоненти і гази і мають які-небудь фізичні властивості, що визначають їхню лікувальну дію на організм людини.

Для обґрунтованого визначення води як мінеральної необхідно, щоб вона відповідала класифікаційним показникам або критеріям оцінки.

Вперше такі критерії було розроблено німецьким хіміком Грюнхетом у 1907–1911 роках на підставі статистичної обробки аналітичних даних щодо основних джерел мінеральних вод, але при цьому не було зроблено навіть спроби їхнього обґрунтування експериментально-фізіологічними даними. В подальшому ці критерії у спеціальній літературі постійно змінювались, яскравим прикладом цього може бути критерій загальної мінералізації підземних вод. Згідно з пропозицією Грюнхета, практично у всіх зарубіжних країнах і до 1964 року в СРСР для визнання води мінеральною було прийнято мінімальний загальний вміст розчинених речовин 1 г/дм³ незалежно від переліку і співвідношень макрокомпонентів у водному розчині. У 1964 році В. В. Іванов і Г. О. Невраєв висловили сумніви щодо обґрунтованості цієї норми у зв’язку з тим, що деяких посушливих районах України, Казахстану та ін. для питного водопостачання широко використовують воду з мінералізацією до 1,5 і навіть до 2,5 г/дм³. Тому найбільш правильним підходом до визначення мінімального показника вмісту розчинених речовин в мінеральних водах було б встановлення тієї межі мінералізації, при якій фізіологічна дія відрізнятиметься від дії звичайної прісної води.

Виходячи з того, що для визнання води мінеральною за вмістом розчинених речовин більше 1 г/дм³ не наведені обґрунтування ні санітарними нормами для прісних питних вод, ні наявними даними про порогові величини дії розчинених у воді солей, В. В. Іванов і Г. О. Невраєв запропонували підвищити цю норму також без будь-якого обґрунтування до 2,0 г/дм³. Цю норму було канонізовано низкою методичних вказівок Міністерства геології СРСР і виходячи з неї за таким показником мінералізації здійснювалися пошуково-розвідувальні роботи аж до 1988 року, коли було затверджено ГОСТ 13273-88 «Води мінеральні питні лікувальні і лікувально-столові», у якому вміст розчинених солей знову оцінювався мінімальною мінералізацією 1,0 г/дм³.

Не менше розбіжностей у позиціях щодо виділення мінеральних вод і за іншими критеріями. Зокрема, за критерій виділення сірководневих мінеральних вод за Грюнхетом, як і в багатьох країнах (Німеччині, Угорщині Румунії, Польщі та ін.), прийнято 1,0 мг/дм³, в Україні – 10 мг/дм³, нижня межа вмісту йоду в цих країнах прийнята 1,0 мг/дм³, у нас – 5,0 мг/дм³.

Деякі науковці, проаналізувавши сучасний стан уявлення про поняття «питні води» і «мінеральні води», пропонують для терміна «мінеральні води» зберегти загальноприйнятий, історично сформований зміст цього поняття і використовувати його тільки для підземних вод, яким притаманні лікувальні властивості. Вони подають таке визначення: мінеральні води – це природні підземні води, які мають лікувальний вплив на організм людини, обумовлений підвищеним вмістом основних компонентів (гідрокарбонатів, сульфатів, хлоридів, кальцію, магнію, натрію, калію) та специфічних компонентів (газового складу, макрокомпонентного тощо) або специфічними властивостями (радіоактивність, температура, реакція води – рН, структура води, тощо), що тією чи іншою мірою відрізняється від дії питної води.

Розглядаючи визначення європейських документів, бачимо, що саме мінеральна лікувальна вода регламентується інакшою директивою, ніж мінеральна природна вода, яка не має лікувального ефекту і використовується для фасування та продажу. У європейських стандартах наголошено, що їхня дія розповсюджується на мінеральні води, які не мають лікувально ефекту.

Усе викладене можна підсумувати так: мінеральні води бувають вираженого лікувального характеру і нелікувального. Перші з них можна використовувати як ліки, а інші для профілактичних цілей чи тамування спраги.

Але чи є ті й ті води, розлиті у пляшки, харчовим продуктом так, як це подано у ДСТУ 878:2006 «Води мінеральні природні фасовані. Загальні технічні умови»? Щоб відповісти на це запитання, розглянемо чинні закони та документи, які пояснюють, що таке харчовий продукт, лікарський засіб та ін. 

Згідно з законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (від 24.02.1994 № 4004-XII) та законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів» (вiд 18.11.1997 №641), харчовий продукт (їжа) – це будь-яка речовина або продукт (сирий, в т. ч. сільськогосподарська сировина, необроблений, напівоброблений або оброблений), які призначені для споживання людиною.

Згідно ДСТУ 2923-94 «Засоби лікарські. Терміни та визначення» лікарський засіб – це речовина природного або синтетичного походження чи суміш речовин, які використовують для лікування, профілактики та діагностики хвороб. Тобто лікувально-столові і лікувальні води за своїм призначенням та визначенням, що подані у стандарті ДСТУ 878:2006, відповідають визначенню лікарського засобу, а мінеральні води з мінералізацією від 0,1 до 1,0 г/дм³ (1,5) – харчового продукту.

Проте згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 016-97 мінеральні води відносяться до розділу 15 – продукція харчової промисловості та перероблення сільськогосподарських продуктів, групи 9 – напої, класу 8 – води мінеральні та напої безалкогольні.

У галузевому класифікаторі «Застосування корисних копалин та підземних вод» використання мінеральних вод закодоване за такими напрямами:

- лікувально-курортні та оздоровчі цілі;

- харчова промисловість – для виготовлення напоїв та промислового розливу без обробки.

В Українському класифікаторі нормативних документів ДК 004-2003 (УКНД), який призначений для впорядковування і класифікації стандартів та інших нормативних документів зі стандартизації, мінеральні води відносяться до підгрупи 67.160.20 «Безалкогольні напої», причому які саме мінеральні води не зазначено (клас 67 – технологія виробництва харчових продуктів, група 67.160 – напої).

Згідно з чинним в Україні ГОСТ 17.1.1.03 – 86 «Охрана природы. Гидросфера. Классификация водопользований» води поділяються за цілями використання:

- господарсько-питні потреби населення;

- лікувальні, курортні, оздоровчі цілі (та ін.).

ГОСТ 17.1.1.04-80 «Классификация подземных вод по целям водопользования» встановлює класифікацію підземних вод залежно від цілей водокористування, незалежно від характеру використання підземних вод. Згідно з цим стандартом, вода питна призначена для господарсько-питних і комунально-побутових потреб населення. Ціль водокористування – господарсько-питне водопостачання територій житлових забудов, громадських промислових та сільськогосподарських районів. А вода мінеральна призначена для лікувальних, курортних і оздоровчих цілей (лікувальні цілі – для лікарень, поліклінік, амбулаторій і ін.; курортні цілі – для санаторіїв, будинків відпочинку і ін.; оздоровчі цілі – для басейнів, стадіонів і ін., а також для розливу мінеральної води).

До ДСТУ 2368:2004 «Напої безалкогольні. Виробництво. Терміни та визначення» входять такі різновиди напоїв (щодо вод) – питна вода, столова природна мінеральна питна вода, штучно мінералізована вода. Як бачимо, лікувально-столові води і лікувальні не регламентуються цим стандартом як напої.

Розглянемо тепер документи Європейського економічного співтовариства. Зокрема, у Директиві 80/777/ЄЕС зазначено, що вимоги до пляшкованої природної мінеральної води такі самі, як до харчового продукту. Мінеральні води, які використовуються для інших цілей (тобто лікувальних), підпадають під дію Директиви 65/65/ЄЕС «Про зближення законодавчих положень, правил та адміністративних засобів». Згідно з цією Директивою «будь-яка речовина або комбінація речовин, які можна вводити людині чи тварині з діагностичною ціллю або для відновлення, лікування чи зміни фізіологічних функцій, вважається лікарським препаратом» (так само, як і в ДСТУ 2923-94 «Засоби лікарські. Терміни та визначення»).

У CODEX STAN 108-1981, Rev.1-1997 зазначено: стандарт застосовується до всіх пляшкованих природних мінеральних вод, які призначені для продажу як харчовий продукт. Він не застосовується до природних мінеральних вод, які продаються чи використовуються для інших цілей.

Нормативний документ США 165.110, який регламентує виробництво пляшкованих вод, теж розглядає мінеральні питні пляшковані води як харчовий продукт.

В українських же нормативних документах існує плутанина, оскільки деякі документи, видані в Україні, поняття пляшкованої лікувальної мінеральної води відносять до харчового продукту, тоді, як згідно з чинними ГОСТами вода чітко розділяється за цілями водокористування, а пляшковані мінеральна лікувальна і мінеральна столова води регламентуються одним стандартом – ДСТУ 878, який віднесений в УКНД до підгрупи 67.160.20 «Безалкогольні напої» (Технологія виробництва харчових продуктів).

Отож, з огляду на вище викладене, слід на державному рівні вжити певних заходів, зокрема:

- чітко розділити поняття мінеральної лікувальної води і мінеральної нелікувальної води. Згідно з досвідом та традиціям, а також на підставі аналізу українських, російських та деяких європейських документів мінеральна лікувальна вода повинна регламентуватись окремими документами, ніж мінеральна вода, яку можна застосовувати як столовий напій, без обмеження частоти вживання, а також для приготування їжі, тобто як харчовий продукт;

- впорядкувати вживання термінів «мінеральна вода» та «мінеральна столова вода» у нормативній документації;

- опираючись на Директиву 80/777/ЕЕС, розробити для пляшкованих мінеральних природних вод окремий стандарт, який буде регламентувати їх як харчовий продукт.

розробити окремий стандарт для пляшкованих лікувальних вод.

Ольга КРУГЛОВА

НУ «Львівська Політехніка»