Виноробна галузь в Україні не належить до пріоритетних. Площі виноградників постійно зменшуються, а ринок переповнений небезпечною для здоров’я людини «бурдою». Та винороби вже окреслили основні больові точки благородного бізнесу і шукають шляхів їх подолання. Цьому сприяє й «Харчовик», публікуючи щономера аналітичні матеріали.

Своє бачення ситуації виклав Євген Чобітько, технічний директор лінії розливу та обладнання для виноробства знаного постачальника харчового обладнання «Єврокластехнолоджі». 

– Євгене Михайловичу, для якого сегмента харчового ринку працює підприємство „Єврокластехнолоджі”?

– Нині ми найпотужніший постачальник італійського обладнання для виробників усіх галузей харчової промисловості: борошномельної, хлібопекарської, м’ясомолочної, обладнання для розливу алкогольних та слабоалкогольних напоїв. Також пропонуємо устаткування для кафе, барів, ресторанів. Загалом, найкращим вважається німецьке обладнання. Та на мою думку, варто обирати таки італійську якість за помірною ціною. Адже німецькі машини дорожчі від італійських майже на 10 –15 % і при цьому ненабагато якісніші.

Головний офіс фірми міститься в Італії, філіали діють у Казахстані, Грузії, і в Україні.

Фірма має свій митно-ліцензійний склад, тому наші клієнти не мають проблем з митницею, ліцензуванням, сертифікацією. Тривалість виконання замовлення залежить від продуктивності лінії і забаганок клієнта. Наприклад, лінію для розливу мінеральної води виготовляють приблизно 4 місяці.

– Хто ваші клієнти?

– Одним із найпотужніших замовників є завод кримських вин „Масандра”: на одне з господарств заводу ми поставили лінію розливу вина потужністю три тисячі пляшок на годину. Також працюємо з потужним виробником вина ялтинським винзаводом “Лівадія” та його філією ТОВ “Перлина”, яка знаходиться в Кіровському районі Криму Агрофірмою “Золота Балка” та ЗШВ “Новий Свєт”, які виробляють ігристі вина. Дуже багато постачаємо автоматів для вироблення пельменів фірми „ДОМІНІОНІ”.

Свого часу були проблеми з вживаним обладнанням, тому відтепер постачаємо лише нове. Виробник вже не прагне зекономити на якості, розуміючи, що ліпше заплатити дорожче, але працювати стабільно. Маємо власну бригаду, яка виїжджає у будь-яку точку країни для технічного обслуговування.

– Яким бачите розвиток українського харчового ринку?

– Я компетентний лишеу питаннях алкогольного та слабоалкогольного ринку України. І якщо українські пивовари далеко попереду „рвонули” вперед, – задіюють новітні рекламні технології, оновлюють та розширюють виробництво, то винороби, на жаль, пасуть задніх. Галузь відстала і технологічно, і технічно, і лише мізерна частка виноробів планує на декілька років наперед, а без такого планування неможливий розвиток. Всі справи у виноробстві розпочинаються і закінчується через брак грошей. Можливо, це залежить не від виноробів, а від менеджерів, які би рухали галузь вперед.

Коли мене запитують про перспективи виноробства, я відповідаю, що ця галузь перспективна вже років п’ять або й десять. І що з того? Виноробство дуже залежить від виноградарства, а воно у нас – дотаційне. Спочатку треба вкласти гроші у виноградники, через чотири роки зібрати перший урожай, і ще через півроку можна виготовити перше ординарне вино. А щоб виготовити марочне вино, часу і коштів знадобиться набагато більше.

– Хто ж все-таки повинен вкладати гроші – держава чи приватний сектор? І чи варто приватизовувати виноградники?

– На мою думку, держава повинна спонукати до вкладання коштів. І, передусім, у виноградарство, яке занепадає з кожним роком все більше і більше. Якщо до 1986 р. в Україні було близько 200 тис. га виноградників, то нині – трохи менше 80 тис. га. Виноградарство в Україні – це не лише Крим, це і Закарпаття, Миколаївська, Одеська, Херсонська і частково Запорізька області. Якщо виробляти більше якісного вина і водночас розвивати культуру його вживання, можна наповнити внутрішній ринок і усунути загрозу алкоголізму. У Європі вином їжу запивають, а у нас навпаки.

– Чи є в надія коли-небудь розробляти українське обладнання високого класу?

– Уявіть собі, що пневматично-мембранні преси, які продають зараз французькі та німецькі фірми, вперше були розроблені в Україні. Про це мало хто знає, і французи стверджують, що це їх розробка, а насправді їх колись розробили в Україні. Тому, безперечно, інтелектуальний потенціал в Україні є.

Звичайно, за рівнем виробництва і споживання вина наздогнати Італію нам не вдасться. У них культура вина культивується тисячоліттями: що для нас хліб – це для них вино. В Україні, зокрема, у Херсонській області та Криму, культура вина існує понад дві з половиною тисячі років. Україна має шанс наповнити власним вином внутрішній ринок, і, можливо, російський. На європейців ринок сподіватися не варто – завдяки супертехнологіям у них надлишок вина, перевиробництво. Французи, наприклад, навіть виливають своє вино.

– У чому ж українці мають перевагу?

– Можливо, є шанс вийти на експортний ринок з шампанським класичного виробництва. Крім класичного, є ще шампанське, яке виготовляють акратофорним методом (на Київському, Харківському заводах, частково – Артемівському). Акратафорним метод пришвидшує виготовлення вина: виноматеріал заганяють під тиском в ємності, там витримують три-чотири місяці, насичують вуглекислотою і винороб отримує продукт. Класичне шампанське отримують після бродіння тиражної суміші в пляшках протягом трьох років. Його в Україні виготовляє кримський завод „Новий світ” і, частково, Артемівський завод шампанських вин. Виробництво класичного шампанського є доволі дорогим, трудомістким, потребує багато ручної праці – адже кожну пляшку протягом трьох років треба перевернути сто разів. Через це в Європі такого шампанського майже не виробляють – надто дорога робоча сила. В Італії, наприклад, 80% вин виробляють акратафорним методом. І Україна має гарні експортні перспективи – завдяки дешевій робочій силі.

– То, можливо, іноземні виробники прийдуть в Україну, щоб виробляти класичне шампанське?

– Припускаю, що це станеться не скоро. Всі пам’ятають, як планував купувати виноградники французький актор Жерар Депардьє. Тепер все затихло. Можливо, це був лише піар, а можливо, налякало наше законодавство. Адже земля в Україні не продається: інвестор, вкладаючи кошти у виробництво, не впевнений, що через декілька років землю не відберуть. Доки не буде продаватися земля, сюди не прийдуть жодні інвестори.

Розмовляла Уляна Чуба